Мені дуже подобаються слова, які сказав батько того хворого юнака з історії: «Вірую, Господи, - поможи недовірству моєму!» Це були чесні слова. Він не казав, що вже і так віруючий і сам може справитися з усіма проблемами. Він також не казав, що буде до кінця життя довіряти тільки Богу і буде супер віруючим християнином. Навпаки, він визнавав свою безпорадність, навіть безпорадність у вірі і просив укріпити його довіру: «Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!»
Дещо подібні слова сказала Тереза Авільська (одна католицька монашка, яку церква визнає за святу). Вона колись писала: «О Боже, я не люблю Тебе, я навіть не хочу любити Тебе, але я хочу хотіти любити Тебе». Це також правдиві слова, які можна сказати про кожну людину. Кожен з нас не народжується з любов’ю до Бога. Кожна людина від самого народження не має бажання слідувати за Богом. Людина є мертвою через свої гріхи. Але тільки Бог може пробудити людину, тільки Бог може вкласти в серце людини бажання любити Бога. Тільки Бог може помогти нашому недовірству. Саме через ті слова Терезу назвали реформатором свого часу.
Великою проблемою в нашому народі є те, що всі ми називаємо себе віруючими. Запитайте кожного жителя Сваляви і майже всі вам скажуть, що вірують в Бога. Люди вважають, що вони мають достатньо хороші відносини з Богом, вірять у Нього, виконують якісь там ритуали, щось там платять для церкви і все. Але мало хто з цих людей задумується над покаянням, над своєю величезною недовірою до Бога та абсолютною неспроможністю виконати хоча б одну з заповідей чи, наприклад, те прохання в молитві «Отче Наш». Тим більше жоден не спроможний допомогти собі зі спасінням. Люди вважають себе живими для Бога, хоча є духовно мертві. Люди вважають віруючими, хоча самі не знають у що вірять. Але більшість приходить у церкву заради традиції, щоб показатися перед Богом та перед людьми.
Той чоловік з нашої історії хоч і каже, що він віруючий, але тут же добавляє, що його віра є на стільки мізерною, і його довіра до Бога така незначна, що без Божого втручання в його життя та в життя його сина просто неможливо обійтися. Ми зараз не будемо заглиблюватися у ту історію про одержимого сина та його батька, я лише хотів запитати: чи був би спасенний той юнак з нашої історії без втручання Ісуса Христа? Чи був би в раю той юнак в кінці свого життя? Думаю, що ні. Зверніть увагу, що якби Христос не втрутився в життя того молодого чоловіка, він так і залишився б одержимий. Тільки Христос може повернути людину до життя. Тільки Ісус може очистити серце людини від всього нечистого. Людина сама по собі на це абсолютно неспроможна. Навіть той батько також говорить Ісусу, що хоч я і називаю себе віруючим, але тільки Ти, Господь можеш укріпити мою довіру до Тебе.
Без Божого втручання у наше життя, ми так і залишимось духовно мертвими людьми. Без Божого наповнення нашого життя Духом Святим, наша молитва «Отче Наш» так і залишиться пустими словами, які ми говоримо, але виконувати не бажаємо. Саме тому, разом з тим чоловіком з нашої історії нам потрібно перш за все молитися до Бога, щоб Він укріпив нашу довіру до Нього, допоміг нам не тільки говорити «Отче наш», але справді хотіти, щоб так сталося. Якщо Бог не втрутиться в наше життя, ми так і залишимось мертвими для Нього через наші гріхи. Без Його змін нас самих, ми навіть молитися не будемо хотіти. Тільки тоді, коли Христос відновить нас до нового життя, коли Він очистить наше серце, дасть нам віру – тоді ми будемо мати право називати себе християнами та дітьми Божими.
Нажаль, довіра до Бога багатьох людей в нашому народі на стільки слабка, і на стільки мізерна, що нам так само потрібно взивати до Господа: «Поможи недовірству моєму». На скільки ви особисто можете довіряти Богу? Ми часто звертаємось до Бога, як до нашого Отця, але чи довіряємо йому?
Напевно, вся наша біда і є в тому, що ми не маємо повної довіри до нашого Бога. Часто людина намагається все сама вирішити і не надіятися на Бога. Але виходить так, що має ще більші проблеми. Що заважало тому батьку з нашої історії? Він сам просив Ісуса, щоб Він перш за все міг довіряти Богу. Якщо немає довіри до Бога, то і чуда не буде. Якби не довіра до Бога того батька, думаю, його син і далі залишився б у такому ж становищі. Але не маючи більше ні на кого надії, зверніть на це увагу, батько просить Ісуса, він надіється тільки на Нього. Більше виходу у нього вже не було. І хоч ця довіра була слабкою та мізерною, хоч її потрібно було укріпити, проте вона була.
В Слові Божому міститься дуже багато прикладів, де показано довіру до Бога. Нам би таку само мати довіру. Згадайте Ноя, якому Бог сказав, що знищить все людство і якому потрібно було будувати ковчег. На скільки Ной мав довіряти Богу, щоб один раз почути ці слова від Бога і потім будувати той ковчег цілих 100 років. Напевно, не раз він чув насмішки та глузування інших людей. Напевно, з року в рік він чекав обіцянки Божої. Не сказано, що Бог кожен день говорив з Ноєм і укріпляв його довіру. Але саме ця довіра до Божих Слів і врятувала Ноя та його сім’ю від страшного потопу.
Згадайте Авраама, якому Бог обіцяв нову землю та чисельне потомство, якщо той покину свою країну і піде туди, де Господь йому скаже. На скільки треба мати сильну довіру до Бога, щоб залишити все і вирушити невідомо куди. Відносно потомства, то від самої обіцянки і до народження Ісака пройшло цілих 25 років. Не завжди Аврааму було легко довіряти Богу, часто він думав сам вирішити всі питання, як йому хотілося, але знову і знову Бог навчав його довіряти тільки Всевишньому. В 99 років Бог дає Авраму нове ім’я – Авраам, яке означало «батько численного народу». При цьому він все ще не мав дітей. Напевно його слуги десь стиха висміювали його, адже якось незручно називатися таким іменем, коли ти не маєш навіть спадкоємця. Але насправді Бог є Всемогутнім і варто було Аврааму мати тільки довіру до Господа.
На скільки мала бути сильна довіра до Слів Господніх Мойсея, якому Бог дав завдання вивести народ з рабства. Добре, що Бог часто з ним говорив, і укріпляв довіру Мойсея.
Згадайте Давида, який на стільки довіряв Богу, що не побоявся вийти на поєдинок з велетнем Голіафом. Це ж на скільки треба довіряти Богу, щоб стати на смертний поєдинок з таким солдатом. Це ж не в шашки погратися. Від цієї битви залежала подальше існування Ізраїльського народу. Але в цей момент Давид довіряє Господу.
В Біблії згадано не один такий приклад, коли прості, не вчені, бідні та звичайні люди довірялися Господу і Він робив чудеса в їхньому житті. Це дійсно важливі приклади, важливі історії, які навчають нас, дають зрозуміти, що на Господа можна надіятися, що тільки Йому потрібно довіряти. На скільки слабо ми довіряємо Господу.
Цікаво, що коли ті мужі віри буквально в чомусь малому переставали довіряти Господу, а починали надіятись на себе, поступати самостійно – відразу починалися проблеми. Ми знаємо, що не все було прекрасно у житті цих людей, і як довго вони росли у своїй довірі до Господа. Напевно і ці люди кожен день свого життя починали з молитви: «Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!» Я уявляю, як Ной після глузувань його односельчан знову молився до Бога: «Господи, поможи недовірству моєму!». Або як Авраам чуючи насмішки своїх слуг міг також молитися: «Господи, поможи недовірству моєму!» Навіть в апостолів Ісуса був такий момент, коли вони казали своєму Учителю: «Додай Ти нам віри!» (Лук.17:5).
Брати і сестри, ми живемо у світі, в якому панує дух лукавого. У світі, який не любить ні Христа, ні Його послідовників. Кожен з нас ішов би далі цим світом, якби не Христос, який врятував нас, повернув нас до життя, очистив наше серце від всього нечистого. І саме в Ньому нам потрібно шукати підтримку кожен день нашого життя. Ми ніби віруючі, але в той же час нам потрібно більше довіри, більше довіряти Господу, більше покладатися тільки на Нього, більше шукати Його волі та більше служити Йому. Нехай Господь нам у цьому допоможе. Віруємо, Господи, поможи недовірству нашому! Амінь.
Прочитано 11843 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Псалмопевец просит нас представить себе, как Божий народ стоит, радуясь после победы, на берегу моря. Господь только что свершил одно из величайших в истории человечества чудес, избавляя Израиля от могущественных египтян. Однако, как же после этого реагировали те же самые люди на встретившиеся им после этого трудности? Они усомнились в Божьей верности.
Автор, по существу, говорит: “Можете ли вы этому поверить? Наш Господь сверхъестественным образом вступился за нас, избавляя нас от врага, но даже после такого великого чуда мы не доверяли Ему. Как мы вообще могли раздражать Бога подобным образом?”.
Это совершенно не было похоже на реакцию Израиля после победы над врагом у Красного моря. Они пели и плясали, видя, как могучая египетская армия погружалась в погибель: “Грозно рёк морю Чермному, и оно иссохло; и провёл их по безднам, как по суше; и спас их от руки ненавидящего, и избавил их от руки врага. Воды покрыли врагов их, ни одного из них не осталось. И поверили они словам Его, и воспели хвалу Ему” (Пс.105:9-12).
Израильтяне пели правильную песню – песнь хвалы Всемогущему Богу – но они пели её не на том берегу. Любой может петь и радоваться после одержанной победы. Но на той стороне, где Израиль подвергся испытанию, они вели себя самым жалким образом. Они вообще не доверились там Богу.
Позвольте мне здесь остановиться и задать вам один вопрос: как вы думаете, почему Бог избрал Израиля в качестве Своего народа? В конце концов, они были крошечным и незначительным народом. Какую цель преследовал Бог, взяв их из Египта и поселив в Ханаане? Было ли это для того, чтобы дать им красивые дома, виноградники, изобилие молока и мёда? Было ли это для того, чтобы обеспечить им спокойную жизнь, чтобы они могли свободно совершать жертвоприношение Господу и поклоняться Ему на протяжении многих поколений?
Нет. Это великое избавление не заключалось в том, что Бог приведёт Свой народ на место, где они могли бы купаться в Его благословениях. Ясно, что Бог стремился нечто произвести в Своём народе посредством этого опыта. Он привёл их на самый край катастрофы, где они должны были столкнуться с кризисом, которого никто из них ещё не переживал.
огда Господь ищет вестников Евангелия, которых Он мог бы послать в этот мир, Он не собирается набирать их в церквях, где скамьи заполнены боязливыми, сомневающимися, неиспытанными людьми. Он не будет искать мощные, деятельные религиозные организации или высокообразованных выпускников семинарий.
Я хочу быть солдатом, который полностью готов к сражению, и знаю, что победа выигрывается задолго до начала битвы. Она выигрывается на учебном полигоне, в процессе обучения и тренировок. Когда враг внезапно придёт на меня, я буду нуждаться во всевозможном вооружении, и это вооружение даёт могущественное Слово Божье, которое я сокрыл в своём сердце. И когда враг в очередной раз нападёт на меня, я уверен, что у меня будут силы, чтобы противостать ему. Я выиграю эту битву наедине с Богом ещё до того, как она началась.
Давид Вилкерсон.
Я не верю в такого Христа! - Андрей Бичукин Есть у Меня и другие овцы, которые не сего двора, и тех надлежит Мне привести: и они услышат голос Мой, и будет одно стадо и один Пастырь. (Иоан.10:16)
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
