* * *
Ни смерть, ни жизнь –
Есть смысл и цель,
Но даль, что после смерти.
А рвётся путь туда как цепь –
Попробуйте, проверьте.
Дорога, видимо, она,
Другой идёт долиной,
Другой красой опьянена –
Прекраснейшей картиной.
Об этом знает только Бог,
А мы в таком отрезке,
Где обозрения итог –
Ночные занавески.
Так что бессмысленно гадать,
Что верх в земных чертогах.
Цель – Бог и Божья благодать
И благосклонность Бога.
* * *
Непролазе грязь в угоду,
Что здесь делать без сапог,
Пес в такую непогоду
Не посмотрит за порог.
Тучи шилом искололи,
Королевство серости,
И об это все, в наборе,
Обломаешь челюсти.
И не верится, что где-то
Солнце гладит с высоты,
Изумруды дарит лето
И веселые цветы.
«ДЬЯВОЛ НЕ ОСТАВЛЯЕТ ТЕНИ»
Человек потерял свою тень
(Человек в меру сытый и полный).
Человек потерял свою тень,
Где оставил ее не помнит.
Просто шел он своим путем,
И во мраке ночном, и при свете.
Просто помощь отнес на потом,
Просто слез чужих не заметил.
* * *
Сквозь тальник прибрежный,
Ил вязкий и топкий...
И все же надежда —
Выйти на тропку.
Проходишь по лисьи,
Рвешь кожу, одежду,
Ветки и листья,
Но не надежду.
* * *
Тучи, тяжелые тучи,
Когда же вас раскуют?
Как вам давить не наскучит
Бедную землю мою?
Когда вы свой взгляд перемените,
Черное вылив вино?..
Солнца все меньше и меньше,
Скоро исчезнет оно.
* * *
Весенняя вода хмельна,
Через луга спешит она.
Она справляет русла рек,
Что берега ей оберег.
Пусть более того спешит,
Своей задачи не решит.
* * *
Да, мы боимся боли,
Позора и темноты,
Глаз штыковых, бойни
И надмогильной плиты,
Боимся, когда тянут жилы,
Много ли в нас жил...
Все устает от жизни,
Если затянута жизнь.
* * *
Ты уйдешь — не удивлюсь я,
Ты придешь — не удивлюсь,
Быть забытым не боюсь я,
Не боюсь.
Пусть тоска вопит мигреня,
Ревность чиркает во мгле,
Мы же встретились на время
На земле.
* * *
По тропинке до погоста
Мы шагаем веселясь,
Увлекают нас заботы,
Наслаждения и грязь.
Кто-то помнит о кончине,
Кто-то знать ее не хочет...
Как бы ни гореть лучине —
Осветит лишь грошик ночи.
* * *
Облачко ты белое,
Я же серый дым;
Мы с тобою рядышком,
Рядышком летим.
Знаю, что не слиться нам,
Не дано судьбой.
Молча полюбуюсь я,
Облачко, тобой.
* * *
Ты идешь по тропе гор,
То лучи, то от скал тени,
Это верно — судьбы приговор
Плоть имеющий не отменит.
Над тобой летают мечты,
И улыбка цветет малиной,
Потому, что не знаешь ты,
Как все рушится под лавиной.
* * *
Февраль и солнцем обольет,
И закружит тебя пургою,
Как непонятную строкою,
И снега в рукава набьет.
Он так изменчив месяц этот,
Он может холодом облить,
И подарить мороза блик,
Поля голубизной отметить.
Он может скукой заболеть,
Тоской, отчаяньем, капелью.
Ему не хочется быть с тенью...
И я родился в феврале.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Стихи-молитвы: Страшно бушует житейское море (Мамочкам о детях) - Лариса Попова Драгоценные Мамочки! СЕГОДНЯ нам всем говорит Господь: БОДРСТВУЙТЕ В МОЛИТВАХ О ДЕТЯХ ВАШИХ!
О ещё не зачатых и носимых во чреве, о маленьких и седых, имеющих уже своих детей и внуков, ВОПИЯЙТЕ к Богу о детях Украины и других стран!
Написано: Будущее сыновей (детей) в устах матери.
У детей ДУХОВНАЯ ЖИЗНЬ начинается не когда-то потом; ПОСВЯЩАЙТЕ своих детей Богу, читайте им Библию - Слово Божие ещё когда они во чреве; душа полноты Слова Божия вместить не сможет никогда, а ДУХ УЗНАЕТ, РАДУЕТСЯ, КРЕПНЕТ И ЛИКУЕТ. Дух человеческий зреет и растет хлебом и водою Слова Божия. Дорогие и заботливые Мамочки! как вы кормите тела, так ОТВЕТСТВЕННЫ кормить и дух детей ваших!
Это один из ДУХОВНЫХ стихов моего сына, когда ему было 11 лет. По поэтической форме – это, так называемый, белый стих; в нём нет рифмы, но есть духовная сила и ритм. ДУШЕВНЫЕ стихи у него тоже есть: радостные стихи ребёнка; но ДУХОВНЫЕ стихи, совсем другие, зрелые не детской зрелостью. Воистину, Тот кто в нас, больше того, кто в мире.
Иисус сказал: НЕ ПРЕПЯТСТВУЙТЕ ДЕТЯМ ПРИХОДИТЬ КО Мне.
Драгоценные родители, не откладывайте на потом ДУХОВНУЮ ЖИЗНЬ СВОИХ ДЕТЕЙ!
Благословенный Отец Небесный, Господь Иисус Христос! Даруй нам быть сотрудниками и соработниками Тебе, Твоим Ангелам наставникам и Ангелам защитникам в воспитании наших детей во славу Твою, Отца и Сына и Святого Духа. Аминь.
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.